26 квітня 1986 року – день найбільшої в історії людства техногенної катастрофи. Під час експерименту на 4-му реакторі ЧАЕС сталися два вибухи. В атмосферу Землі вирвалась хмара радіоактивного пилу. Вітер поніс на північний захід небезпечні радіоактивні ізотопи, які осідали на землю, проникали у воду. За числом потерпілих від аварії Україна займає І місце серед колишніх республік СРСР. На долю Білорусі припало близько 60% шкідливих викидів. Від радіації сильно постраждала Росія. Потужний циклон проніс радіацію  територіями Литви, Латвії, Польщі, Швеції, Норвегії, Австрії, Фінляндії, Британії, Німеччини, Нідерландів, Бельгії.

Чорнобильська трагедія засвідчила неготовність державної верхівки  підпорядкувати політичні інтереси цінностям життя і здоров’я людей. Щоб показати, буцімто ніякої небезпеки радіації немає, партійне керівництво не відмінило першотравневу демонстрацію. На Хрещатик за п’ять днів після аварії вивели сотні тисяч людей, в тому числі школярів.   Тим часом на вкрай обережні поради від міністра охорони здоров’я щодо заходів безпеки спромоглися аж 9 травня!

Українська діаспора після аварії на ЧАЕС виявили високу громадянську позицію                 та активність у світі. Вона організовувала демонстрації, готувала звернення до урядів західних держав, збирала матеріали про трагедію. Закордонний провід Української головної визвольної ради у вересні 1986 року доклав значних зусиль, аби питання Чорнобиля внести на розгляд ООН.

Чорнобильська катастрофа стала одним із каталізаторів розпаду СРСР. Спроби Москви приховати правду про її наслідки, недостатні заходи безпеки і допомоги потерпілим похитнули віру в “гуманність” комуністичної ідеї навіть у найлояльніших прихильників. Радянська влада продемонструвала кричущу безвідповідальність за долі людей.

У післяаварійний період посилилися екологічні та національно-демократичні рухи, передусім в Україні. 26 квітня 1988 р. в Києві відбулася перша несанкціонована демонстрація під гаслами – “Геть АЕС з України”, “УКК – за без’ядерну Україну”, “Не хочемо мертвих зон”, “АЕС – на референдум”, “Промисловість, землю, воду – під екологічний контроль”, “Кожному – персональний дозиметр”. У багатьох регіонах, як на сході, так і на заході, люди виходили на акції протесту проти будівництва нових і експлуатації старих атомних електростанцій.  

ЧОРНОБИЛЬСЬКА ТРАГЕДІЯ                 У ЦИФРАХ І ФАКТАХ

1977 року запустили перший блок Чорнобильської АЕС.

2 роки пропрацював четвертий енергоблок ЧАЕС –  на повну потужність його запустили 1984 року. Це був “наймолодший” і найсучасніший реактор.

2 дні світ нічого не знав про вибух.

30 співробітників АЕС загинули внаслідок вибуху або гострої променевої хвороби протягом кількох місяців з моменту аварії.

500 тисяч людей померли від радіації.

8,5 мільйонів жителів України, Білорусі, Росії в найближчі дні після аварії отримали значні дози опромінення.

90 784 особи було евакуйовано з 81-го населеного пункту України до кінця літа 1986 року.

Понад 600 тисяч осіб стали ліквідаторами аварії – боролися з вогнем і розчищали завали.

2293 українських міст і селищ із населенням приблизно 2,6 мільйона людей забруднено радіоактивними нуклідами.

200 тисяч квадратних кілометрів – на таку територію поширилася дія радіації (52 тис. кв. км – землі. с/г)

10 днів – з 26 квітня до 6 травня – тривав викид активності із пошкодженого реактора на рівні десятків мільйонів кюрі на добу, після чого знизився у тисячі разів. Фахівці називають цей період активною стадією аварії.

11 тонн ядерного палива було викинуто в атмосферу внаслідок аварії на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС.

400 видів тварин, птахів і риб, 1200 видів флори продовжують існувати в “зоні відчуження”, де через істотне та катастрофічне забруднення повітря, ґрунтів і вод заборонено проживати людям.

26 квітня–жовтень 1986 року Чорнобильська АЕС не працювала. У жовтні 1986-го 1-й і 2-й енергоблоки було знову введено в експлуатацію; у грудні 1987 року відновив роботу 3-й. 4-й енергоблок не запрацював.

1991 рік – на 2-му енергоблоці сталася пожежа, внаслідок якої була заблокована робота цього реактора.

Грудень 1995 року – підписання меморандуму між Україною та країнами “Великої сімки” і Комісією ЄС, про початок підготовки програми повного закриття станції.

15 грудня 2000 року – ЧАЕС зупинено повністю.

Вересень 2010 р. – закладка фундаменту під новий саркофаг над зруйнованим 4-м енергоблоком

Жовтень 2011 р.  - почалося будівництво  сховища відпрацьованих джерел іонізуючого випромінювання.

Квітень 2012 р. стартувало будівництво арки, що мала накрити “Укриття”

29 листопада 2016 року  завершили насування арки над 4-м енергоблоком.

 Що сталося проти ночі  26 квітня 1986 року?

25 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС мали експериментально зупинити четвертий енергоблок, щоб вивчити можливості використання інерції турбогенератора в разі втрати електроживлення. Попри те, що технічні обставини не відповідали плану випробування,  його  не скасували.

Експеримент почався 26 квітня о 01:23. Ситуація вийшла з-під контролю. О 01:25 з інтервалом у кілька секунд прогриміли два вибухи. Реактор повністю зруйнувався. Спалахнуло понад 30 вогнищ пожежі. Основні погасили через годину, а повністю ліквідували загоряння до 5-ї ранку 26 квітня.    

       Проте пізніше виникла інтенсивна пожежа у центральному залі 4-го блоку, з якою боролися з використанням вертолітної техніки аж до 10 травня.

      На момент аварії в приміщенні 4-го енергоблоку перебували 17 працівників. Під завалами загинув старший оператор реакторного цеху Валерій Ходемчук. Удень 26 квітня від опромінення помер наладник Володимир Шашенок. 11 працівників одержали дози опромінення. Від променевої хвороби всі вони померли до 20 травня 1986-го в москвовській лікарні № 6. Ще 14 осіб із персоналу станції одержали дози, що спричинили променеву хворобу 3-го та 4-го ступенів.

    Наступного дня після аварії урядова комісія ухвалила рішення про негайну зупинку 1-го і 2-го енергоблоків та евакуацію населення Прип’яті (так званої 10-кілометрової зони).

     У повідомленні КДБ вказується, що станом на 8:00 годину 28 квітня рівень радіації на 3-му і 4-му енергоблоках становив 1000–2600 мікрорентген на секунду, а на окремих ділянках міста – 30–160. У цьому місці на документі Володимир Щербицький зробив свою, тепер вже відому, примітку – “Що це позначає?”. Це промовисто свідчить про те, що навіть найвищі посадові особи до кінця не усвідомлювали небезпеки.

     На ліквідаційні роботи відразу кинули військовослужбовців. Першими на місце катастрофи прибули кілька десятків солдат і офіцерів полку Цивільної оборони Київського військового округу із приладами радіаційної розвідки й армійським комплектом дезактивації техніки, мобільний загін хімічних військ та окрема рота радіаційної та хімічної розвідки. Загалом у ліквідаційних роботах брали участь військові хімічних, авіаційних, інженерних, прикордонних родів, медичні частини Міністерства оборони СРСР, Цивільної оборони (ЦО) та МВС СРСР. Влітку залучили військових запасу та вільнонайманих. За неповними даними, участь у ліквідації наслідків брали 600 тисяч осіб. Через опромінення багато з них захворіли.

Пожежні прибували “з голими руками”, без жодних засобів захисту, приміром спеціальних ізолюючих протигазів, через що радіоактивні речовини потрапили в дихальні шляхи. Саме вони зупинили ще одну потенційну катастрофу – водневий вибух. Сумарна активність радіоізотопів, викинутих у повітря після аварії в Чорнобилі, була в 30–40 разів більшою, ніж у Хіросімі. Опромінилися майже 8,5 мільйони людей.

 ЧОРНОБИЛЬСЬКА КАТАСТРОФА У ДОКУМЕНТАХ

  Повідомлення директора ЧАЕС Віктора Брюханова      в Київський обласний комітет Компартії України:

“26 квітня 1986 р. о 01 год. 25 хвилин стався вибух на енергоблоку № 4 Чорнобильської АЕС ім. В.І.Леніна в Київській області в період підготовки блока до планових ремонтних робіт.

Унаслідок вибуху зруйнувалася покрівля і стіни верхньої частини реакторного відділення, а також частково покриття машзалу. В районі вибуху виникла пожежа, яка о 04 годині 50 хвилин локалізована, а о 06 годині ліквідована підрозділами пожежної охорони.

В період аварії на станції перебували приблизно 200 осіб обслуговуючого персоналу. 9 людей із них дістали опіки різного ступеня. Один (прізвище не встановлено) о 06:00 помер у медсанчастині, 3 особи у важкому стані.

Крім того, в медсанчастину доправлено на обслуговування 34 особи, які брали участь у ліквідації пожежі (з них 9 – працівники пожежної охорони). На 8:00 не встановлено місцезнаходження старшого оператора реакторного цеха Ходемчука В. І.

О 3-й годині рівень радіації в місті складає 4–14 мікрорентген в сек., до 7:00 він знизився до 2–4 мкр/сек.

Безпосередньо близько до місця аварії – до 1000 мкр/сек. У зв’язку з аварійною обстановкою на 4 енергоблоку зупинено енергоблок № 3. Енергоблоки № 1 и № 2 працюють у нормальному режимі.

Причина аварії і матеріальні збитки встановлюються урядовою комісією.

Обстановка в м. Прип’яті і прилеглих населених пунктах нормальна. Рівень радіації контролюється.

                                       Директор ЧАЕС В.П. Брюханов”

КОЛИ ПОЧАЛАСЯ ЕВАКУАЦІЯ?

     Перше офіційне місцеве повідомлення про аварію на ЧАЕС зʼявилося лише через 36 годин – опівдні 27 квітня на припʼятському радіо оголосили про “тимчасову евакуацію” мешканців Припʼяті – найближчого до ЧАЕС міста з населенням близько 50 тисяч.

Місто розділили на 5 секторів. У кожному призначили відповідальних. Працівники штабу обійшли квартири. Рекомендували зачиняти вікна, балкони, вимкнути електроприлади, перекрити воду та газ і взяти з собою особисті речі, цінності, документи та продукти харчування на перший час. 

    Інші речі (посуд і дитячі іграшки), а також свійських тварин вивозити не дозволили.  Трагічним було прощання з домашніми тваринами: котами, собаками. Кицьки, витягнувши хвости, заглядали в очі людям, нявчали, собаки вили, прориваючись до автобусів. Але брати тварин категорично заборонялося. В них була дуже радіоактивна шерсть”.

     Аби зменшити кількість багажу та не викликати ажіотаж, людям сказали, що за три дні вони зможуть повернутися додому. О 13:50 жителі зібралися біля під'їздів будинків, а від 14-ї почали прибувати автобуси. О 16:30 евакуацію населення з міста закінчили.  

    Вивезли 44,5 тис осіб. У Прип’яті залишилося 5 тис., які були залучені до невідкладних робіт.

    Увечері 1 травня вітер з Чорнобиля повернув на Київ. У місті почав стрімко підвищуватися радіаційний фон. Тим не менше, парад відбувся. 2 травня радянське керівництво ухвалило рішення про евакуацію населення з 30-кілометрової зони навколо  станції – на 6-й день після аварії.

До 6 травня евакуювали понад 115 тисяч людей із 30-кілометрової зони навколо ЧАЕС. Від радіації ця територія постраждала найбільше. Пізніше її назвали Чорнобильською зоною відчуження.

До неї увійшли північ Поліського та Іванківського району Київської області (там розташована електростанція, міста Чорнобиль і Припʼять), а також частина Житомирської області аж до кордону з Білоруссю. Сотні невеликих селищ, що опинилися в епіцентрі забруднення, зрівняли з землею бульдозерами.

Більшість людей виселяли до сусідніх районів Київської області. Для працівників ЧАЕС та їхніх сімей наприкінці 1986 року почали будувати наймолодше місто України – Славутич. Спорудження завершили в рекордно короткі терміни – перші мешканці оселилися в 1987–1988 рр.

Чорнобильська катастрофа в художній літературі

Цей дощ – як душ. Цей день такий ласкавий.

Сади цвітуть. В березах бродить сік.

Це солов’їна опера, Ла Скала!

Чорнобиль. Зона. Двадцять перший вік.

Тут по дворах стоїть бузкова повінь.

Тут ті бузки проламують тини.

Тут щука йде, немов підводний човен,

і прилітають гуси щовесни.

Але кленочки проросли крізь ґанки.

Жив–був народ над Прип’яттю – і зник.

В Рудому лісі виросли поганки,

і ходить Смерть, єдиний тут грибник.  Ліна Костенко. 2019

Роман Світлани Алексієвич “Чорнобильська молитва: хроніка майбутнього”. 1997

“Щоденник” Олеся Гончара. Том 3

Чорнобильська Мадонна

...– Чого це Ви, бабо, корову узули?

– А що радіація, Ви, мабуть, не чули?!

– В синових чоботах взута корова –

Нехай же пасеться і буде здорова,

І бабі ще дасть до відра молока,

Така замашна і молочна така.

– Чого це Ви, бабо, уся в целофані?

– Хіба ж я газет не читаю, чи як?

Корову видою на світанні,

Взую, одягну й веду за рівчак...

– Чого це Ви, бабо, з людьми не поїхали?

Коли виселяли із зони село?

– А я серед тої проклятої віхоли

Взяла й зосталася – синам на зло!.. Іван Драч. 1988

Повість Юрія Щербака “Чорнобиль”. 1987

Чорнобильська катастрофа у кінематографі