Чому стеля - це стеля, а голова не називається ногою? Хто вигадував ці назви?

Спробуємо розібратись у цьому завдяки невеличкому збірнику казочок про походження слів.

Бурулька

У зимовому царстві, де випало багато пухнастого снігу та вкрило ним землю, дерева й дахи, жили-були люті морози. Але звідкілясь, не боючись, зразнячи морози, прилітав теплий вітерець, дихав на снігові дахи, і з них капали сполохані струмочки води: "Бульк, бульк, бульк". А над вечір пролітав дужий Морозище зі своєю скляною чарівною паличкою і стукав по струмочках: "Буруль, бурульк". Після цього з'являлися на дашках прозорі льодові бурульки із загостреною донизу паличкою.

Декілька разів за січень бурульки танули, а потім знову замерзали, перетворюючись на ціле сімейство. Найдовший на найтовщий із хвилястим ковпаком і застиглою бульбашкою був Бурулька-тато. Не менш товста, але коротша була Бурулька-мама, з перлинкою на поясі. А всі інші - тоненькі, маленькі, різної довжини були їхніми дітьми. Хлопчаків звали Бу, а дівчаток - Рульки.

Усі вони були вони чудернацької форми і нагадували наших діток із цукерками, ляльками, машинками та стрілами з луком. Навіть у одного з них виявився конструктор!

Але живуть ці сімейки бурульок недовго. Вночі тато й мама Бу і Рульок також розмовляють і граються, як і їх дітки. Вдень, коли ще дихають на них сильні Морози, затихають, відпочивають і виблискують на сонечку. Як тільки воно пригріває викликаючи Відлигу - батько, мати, Бу і Рульки тануть, худішають і щосили, наввипередки, біжать на землю.

Там вони нагріваються і перетворюються у пару, яка високо піднімається у небо. А потім Бу і Рульки знову колись випадуть на землю снігом. Тоді казка про Бурульки знову повториться.

Хмарочос

Колись давно,коли все було дуже маленьким,жив собі високий хлопчисько. Через його зріст у нього не було друзів. І вже з дитинства він вирішив, що стане найвідомішим архітектором, аби довести усім, що вони втратили гарного товариша. Дізнавшись про вибір майбутньої професії, мати юнака не дозволила йому витратити життя на цю "ганебну" професію.

Минали роки, і лише наприкінці свого життя він став тим самим омріяним архітектором. Свою скорботу за дитинством та друзями він виклав у своє творіння. З кожним днем його будівля зростала і зростала так, що досягла до самих хмар. Так вони і потоваришували: високий чоловік та величезна будівля.

високий чоловік та величезна будівля. Чоловік ніколи не міг заблукати, бо орієнтиром йому слугувала та будівля, яка посміхалася тільки йому і вказувала шлях додому.

Та одного разу чоловік не повернувся і будівля лишилась сама. Саме тоді у неї з'явились друзі-хмари, що намагалися її заспокоїти. Вони піклувалися один про одного, а людям здавалося, ніби величезне щось розчізувало їх. Тому так і назвали творіння - Хмарочос.

Аґрус

Звідки ця назва - "аґрус"?

А було так... У незвичайній країні Русляндії, де мешкають дуже креативні істоти, з'явилася нова рослина. Багато хто намагався дослідити її, але усі плуталися з тим, куди віднести будолагу. Одні казали, що це дерево, інші - кущ.

У родині Русів був хлопчик із незвичним ім'ям. Звали його Аґ. Він вельми зацікавився дослідженнами цієї рослини і помітив, що на ній ростуть плоди.

Аґрус

Скуштувавши плоди цієї таємничої чужинки, зазначив, що ягідки солодкі, але з кислинкою. На вигляд були як виноград, тільки більші за розміром, а на гілках - колючки.

Побачивши цього хлопчика над кущем, один із перехожих запитав, як називається ця рослина, а юнак вирішив, що запитують його ім'я, і куштуючи чергову ягідку, скривився та ледве промовив:"А..ґ..Р..у..с".

Так і стала невідома рослинка аґрусом, що в перекладі з італійської означає "колючий чи незрілий виноград".