Жила собі біла космічна кішечка, наймення Білокоса. Не знала киця де і як з'явилася вона на світ. Можливо вона народилася разом із самим всесвітом.

Одного дня, чи ночі, у всесвіті не легко розрізняти їх, настільки вони схожі. Напевно там триває, довгий, придовгий, вічний, космічний день.

Одного разу вийшла киця на прогулянку, як зазвичай, і побачила на чорному космічному пилові, сліди схожі на її власні, лише чорного кольору.

Її серце стрепенулося, пришвидшено забилося, і підстрибуючи кішечка побігла по сліду.

Незабаром Білокоса побачила, о яке щастя вона відчула, вона побачила котика, який без поспіху крокував, м'якенькими, чорними лапами, по чорному космічному пилові. Котик був, чорний, пречорний, напевно чорнішого кольору і не існує.

Няв-няв, покликала Білокоса, Чорнокоса, саме так біленька киця, назвала подумки отого другого котика.

Мур-мяв, як я тішусь з того, що бачу тебе, мені наскільки сумно й самотньо було одному, мяв. Вітаю тебе - відповів Чорнокосий котик.

І двоє щасливих, кішечка і котик мандрують незвіданими, широкими всесвітніми шляхами Білокоса та Чонокос разом. Найблищі та найвірніші друзі.