Одного разу не порозумілися голосні і приголосні і розійшлися в різні сторони. Збилися приголосні в купку, хотіли поговорити , та ніяк...

Кашлянули:

-Кх!

Пчихнули:

-Пчх!

Навіщо то покликали кішку:

-Кс, кс, кс!

І занудьгували....

Раптом:

-Тсс!

Здалося їм, що хтось десь ридає... Прислухалися.

-А-а-а-а! О-О-О!- кричали голосні.

Вони плакали, як малі діти:

-Уа! Уа!

-Агов! Ау!

І приголосні крикнули їм (вірніше, хотіли крикнути, але у них вийшло лише невиразне бурмотіння):

-БДМ ВСГД ВМСТ!

-У-Е-Е-А-Е-Е!

І почули радісний, але теж невиразне:

Уклали вони світ, знову стали поруч, чітко сказали:

-БУДЕМО ЗАВЖДИ РАЗОМ!

І з тих пір більше ніколи не розлучалися.