Теплий весняний ранок. Йду світлою вулицею мальовничого українського села Колодяжне. Вдихаю приємний запах бузку і конвалій. Яскраво виграє вже теплими промінчиками сонечко. На синьому небі – легкі хмаринки. По обидва боки стежки йдуть разом зі мною  старі, розлогі   зелені липи, від яких легеньким подихом вітру віє  солодким ароматом меду. Невеликі хати  стоять рівними рядочками, ніби вітають  мене.

   В одному із дворів під величезною грушею біля ромашкового квітника сиділа  молода, красива  жінка в українському одязі. Я зупинилась і тихенько стала приглядатись до знайомого образу.  Волосся в неї було зібране у довгу косу,  і це додавало їй суворості. Глибокий погляд її сумних синіх очей  виражав   невимовний біль. Вона милувалася красою біло-жовтих ромашок, торкала їх долонею, і, здавалось, це придавало їй сил і натхнення.

Мила посмішка промайнула на обличчі жінки і я впізнала її.

Жінка вийшла з двору, подивилася на мене своїм  лагідним поглядом і підійшла до мене .

радістю.

 Я, наче зачарована, пройшла у двір і присіла біля неї.

ромашки, магнолію. Можливо, це пов’язано з вашим справжнім ім’ям, чи ні?, -  з цікавістю запитала у поетеси.

Спочатку вона   замислилась, наче збиралася з думками, потім  промовила:

Українка, – були відомі діячі культури: М.Драгоманов, М.Старицький, Михайло Віталійович Лисенко, дружина якого навчала мене гри на фортепіано, згодом я навчалася вдома з братом Михайлом. Разом із ним ми брали участь у літературних вечорах, а ще їздили з мамою збирати обрядові пісні. Пригадую, що в чотири роки  я вже добре читала, а у вісім років  написала свій перший вірш «Надія». Я знаю більше десяти мов. Коли мені було дев’ять років і я була сповнена райдужних мрій, підкралась  страшна хвороба – туберкульоз кісток.

тоді дуже замерзла, – з болем говорила вона. – Наслідки  були серйозні.   Вердикт лікарів  –  гострий ревматизм, але потім виявилось, що неправильно було встановлено діагноз. Розпочинався туберкульоз кісток.  Я не ходила до школи, припинила займатися музикою... – Леся Українка знову замислилась, потім, зітхнувши, продовжила. – У дванадцять років я зайнялася перекладомкниги «Вечори на хуторі біля Диканьки».  

Ми йшли дорогою її нелегкого  творчого життя, наче гортали сторінки цікавої книжки. Я захоплено слухала її розповідь.  

гарний музикант, ніж поет, та тільки біда, що «натура утяла мені кепський жарт». Цей «жарт» – початок туберкульозу, з яким я борюся  все життя.-