Процеси лібералізації, що широко розгорнулися в країні за часів М. Хрущова, не могли не торкнутися  гуманітарних наук.

  У цей період науковці вперше отримали можливість досліджувати архівні джерела радянської доби. Унаслідок цього значно розширилася тематика наукових пошуків, нерідко її спрямованість визначали самі дослідники. У 1957 році в Україні були засновані спеціалізовані журнали академічних установ гуманітарного профілю — «Український історичний журнал», «Радянське право», «Економіка Радянської України», «Народна творчість та етнографія». У цей час почали формуватися, а згодом і друкуватися, змістовні збірники архівних джерел, розпочинається копітка робота над виданням першої багатотомної «Української радянської енциклопедії».

1.1 ГУМАНІТАРНІ НАУКИ

1.2 КІБЕРНЕТИКА

 У 1957 році в складі АН УРСР створюється обчислювальний центр на чолі з молодим математиком В. Глушковим, який досліджував низку важливих оборонних проблем, розробляв теорію швидкочиних ЕОМ. Саме тут стала активно розвиватися кібернетика, яка так нещадно переслідувалася за часів Й. Сталіна, а в 1962 році центр був перетворений на Інститут кібернетики.

  Фундаментальні дослідження академіка В. Глушкова започаткували нові шляхи розвитку математики, кібернетики, обчислювальної техніки. Під його керівництвом у Києві вперше у світі вийшла «Енциклопедія кібернетики» (українською мовою).

1.3 КОСМОНАВТИКА

Інститут механіки АН УРСР розробляв ефективні рекомендації щодо створення міжконтинентальних ракет. Українські науковці багато зробили для розвитку космонавтики. Вони безпосередньо причетні до запуску штучного супутника Землі в жовтні 1957 року й польоту в космос першої людини — Юрія Гагаріна в 1961 р

Сергій Корольов - учений, конструктор, першовідкривач практичної космонавтики. Під його керівництвом створено численні ракети та пілотовані космічні кораблі «Восток», «Восход», здійснювалися запуски штучних супутників Землі, польоти міжпланетних автоматичних станцій до Місяця, Марса, Венери. Головною подією життя С. Корольова став запуск корабля «Восток», який пілотував космонавт Ю. Гагарін. засуджували офіційну «теорію двомовності української нації».

1.4 ХІМІЯ

В Інституті фізичної хімії 

ім. Л.Писаржевського 1949 р. було вперше одержано важкий азот. Під керівництвом директора інституту О.Бродського було розроблено теорію розділення ізотопів, створено методи концентрування важкої води. Книга О.Бродського “Хімія ізотопів” (1952) стала першим у світовій науці підсумковим дослідженням у цій галузі хімії.

Українські вчені й інженери спроектували і створили цифрову машину “Київ” (1960), першу в СРСР машину управління широкого профілю “Дніпро” (1961), машини “Промінь” (1962), “Мир” (1964) та ін. Колектив українського Науково-дослідного конструкторсько-технологічного інституту синтетичних надтвердих матеріалів АН УРСР у 1961 р. одержав перші штучні алмази. Світове визнання одержали дослідження українських вчених у сфері точних наук. Серед них - розроблені наприкінці 50-х рр. ХХ ст. академіком М.Боголюбовим нові методи квантової теорії поля і статичної фізики. Це дало можливість обгрунтувати теорію надтекучості і надпровідності.

Висновок

 Десятиліття, що минуло після 1955 року, стало найбільш динамічним і результативним у розвитку науки в Україні. Зрозуміло, що партійні діячі, як і раніше, ретельно стежили за тим, щоб суспільствознавці не торкалися заборонених тем та історичних постатей, не піддавали критиці партійні органи та їхню діяльність, а боролися з «фальсифікаторами», ідейними ворогами КПРС.

Література

“Шістдсеятники” – це рух творчої молоді, яка розробляла оригінальну тематику, виступала проти фальші, єлейності у відбитті дійсності, відстоювала українське національно-культурне відродження і стала ядром духовної опозиції в Україні. 

Серед активних учасників цього руху були Л.Костенко, В.Симоненко, Є.Сверстюк, І.Світличний, І.Драч та інші. Вони виступали проти фальші, помпезності та заідеологізованості у зображенні дійсності, відстоювали національно-культурне відродження України.

Своєрідним організаційним осередком руху шістдесятників став київський клуб творчої молоді "Сучасник", що виник у 1959 році під егідою міського комсомолу. Його очолив Лесь Танюк, а найактивнішими учасниками були Алла Горська, Михайлина Коцюбинська, Микола Вінграновський, Іван Драч та інші.

+Вбачаючи у пошуках творчої молоді зародки опозиційності, відступ від основних канонів, можновладці перейшли у наступ на шістдесятників. Сигнал надійшов з Москви, де Микита Хрущов піддав брутальному цькуванню представників творчої інтелігенції.

«Лицарем українського відродження» називали молодого поета Василя Симоненка. У 1962 р. з'явилася його перша збірка поезій «Тиша і грім». Як журналіст у своїх статтях він критикував партійну бюрократію, за що зазнавав цькування офіційних владних структур. 

Влітку 1962 р. В. Симоненка на залізничній станції у м. Сміла (Черкаська обл.) жорстоко побили працівники міліції. Відтоді здоров'я поета почало погіршуватися. У лікарні йому діагностували рак нирок. Невдовзі він помер. Після смерті поета було видано його збірки «Земне тяжіння», «Поезії», «Лебеді материнства» та інші.

Після завершення «відлиги» твори Ліни Костенко тривалий час не видавали, хоча вона продовжувала плідно працювати.

До літературного життя України в період «відлиги» повернулися 25 письменників, які змогли вижити в ГУТАБу, — Б. Антоненко-Давидович, І. Багмут, М. Гаско, Н. Забіла, О. Ковінька, З. Тулуб, Г. Хоткевич та інші. їхні твори, як і тих, хто загинув у ГУТАБу, були перевидані.

Знаковою подією в культурному житті республіки було встановлення з 1962 р. щорічної Шевченківської премії, яка присуджувалася за визначні досягнення в літературі, журналістиці, мистецтві та архітектурі.

Музика

Композитори

Костянтин 

 Данькевич

Станіслав 

 Людкевич 

Григорій

 Майборода

Музика

У повоєнний час композитори звернулись до великої музичної форми, що характеризується розширенням тематики і жанрів, поглибленням образної сфери, підвищенням майстерності. На початку 60-х років Б. Лятошинський закінчив Третю симфонію, поему «Гражина» за повістю А. Міцкевича. Тепло зустріли слухачі Другу симфонію і сюїту «Король Лір» Г. Майбороди, ораторію «Жовтень» К. Данькевича, сюїту «Пам'яті Лесі Українки» та «Партизанські картини» А. Штогаренка, «Прикарпатську симфонію» С. Людкевича та ін.

 В оперному мистецтві слід відзначити опери «Богдан Хмельницький» К. Данькевича (лібрето О. Корнійчука і В. Василевської), «Милана» Г. Майбороди (лібрето А. Турчинської), «Украдене щастя» Ю. Мейтуса, «Довбуш» С. Людкевича, оперу-інтерпретацію драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» В. Кирейка. Виходять на сцену балети «Маруся Богуславка» А. Свєчникова, «Ростислава» Г. Жуковського, «Хустка Довбуша» А. Кос-Анатольського та ін.

Музику до оперет пишуть О. Рябов, В. Рождественський, О. Сандлер, Я. Цегляр, А. Кос-Анатольський, С. Жданов, В. Лукашов. Розвивається пісенна творчість. Популярними стають пісні П. Майбороди, А. Філіпенка, А. Кос-Анатольського, Л. Ревуцького, П. Козицького, М. Дремлюги, А. Штогаренка, І. Шамо. Доробок українських композиторів сприяв подальшому розвитку всіх музичних жанрів.

Театр

Амвросій Бучма

Наталія Ужвій

Під впливом лібералізації суспільно-політичного життя зміни на краще відбулися і в мистецькому житті України. Позитивні зміни відбулися в розвитку українського театрального мистецтва. 

У цей період відбулися зміни у ставленні населення республіки до мистецтва театру й кіно. Кількість відвідувачів театрів постійно зростала і в 1965 р. досягла 15,5 млн осіб. Визнаними майстрами тогочасної театральної сцени в Україні були А. Бучма, Н. Ужвій, Г. Юра, К. Хохлов, В. Добровольський, М. Крушельницький та інші. Однак загалом театр залишався елітарним мистецтвом, на відміну від кіно, яке дивилися всі. Кількість кіноглядачів в Україні більше ніж у 40 разів перевищувала кількість відвідувачів театрів і в 1958 р. досягла 656 млн осіб.

Під впливом лібералізації суспільно-політичного життя зміни на краще відбулися і в мистецькому житті України. У травні 1958 р. з’явилася постанова ЦК КПРС, якою визнавали безпідставними звинувачення у великих ідейних недоліках доби «ждановщини».

Образотворче мистецтво

Скарбницю українського образотворчого мистецтва в цей час поповнювали своїми творами Т. Яблонська, М. Дерегус, В. Касіян, К. Трохименко, В. Бородай. Плідно працювали в жанрі декоративно-ужиткового мистецтва народні майстри К. Білокур, М. Приймаченко, Г. Василащук.

К. Білокур

У 1964 р. до 150-річчя від дня народження Тараса Шевченка О. Заливаха, А. Горська, Г. Севрук та Г. Зубченко у вестибюлі Червоного корпусу Київського державного університету створили вітраж «Шевченко. Мати». За вказівкою партійного керівництва адміністрація університету знищила вітраж, а скликана після цього експертна комісія визнала його ідейно ворожим і таким, що не відповідає принципам соціалістичного реалізму.

Ескіз частини вітража «Шевченко. Мати» 

Творчість А. Горської поєднувала традиції київської академічної школи, народного мистецтва, українського авангарду 1920-х рр., бойчукізму та знання світових мистецьких напрямів. Серед її найвідоміших творів «Портрет батька», «Автопортрет із сином», «Абетка», «Біля річки», «Портрет В. Симоненка». Разом із чоловіком В. Зарецьким вона створила низку монументальних робіт, поєднавши традиції українського бароко та мексиканського монументалізму. За нез’ясованих обставин А. Горську було вбито. 

Марія Овксентіївна Приймаченко з’явилася на світ в 1908 році в невеликому селі Болотня, що на Київщині.  Будучи ще маленькою, Марія захворіла на поліомієліт. Хвороба змусила її дивитись на світ дорослими очима.

 У 1936 році Марію Оксентіївну запрошують до експериментальних майстерень при Київському музеї українського мистецтва. Її творчість стає різноманітнішою - Марія малює, вишиває, захоплюється керамікою.

Я згадую, що коли випасала гусей, побачила рослину, яка має синій сік. Набрала її повну пелену, принесла додому і розмалювала хату. Так почався мій творчий шлях.

Як ви почали малювати?

  У 1960- 1965 роках художниця натхненно працює над новим циклом - "Людям на радість", до якого увійшли роботи "Сонях", "Синій вазон з квітами", "Голуб на калині"

 Її "звірина серія" останніх років - явище унікальне і не має аналогів ні у вітчизняному, ні у світовому мистецтві. Фантастичні звірі - це витвір геніальної уяви художниці. Таких звірів не існує у природі. "Дикий чаплун" - від слова "чапати" - таку назву придумала Приймаченко одному зі звірів, акцентуючи увагу на його лапах.

Картини М. Приймаченко