Присвячую своїм друзям та всім бажаючим, хто виявив бажання долучитися до читання пригодницьких творів.

                                РОЗДІЛ І

                                   Сергійко

    У селі Українське живе хлопчик Сергій. У нього біле густе волосся, блакитні очі і завжди привітна посмішка. На щічках ластовиння, хоча влітку його ледве помітно так, як обличчя хлопця засмагле від сонця. У свої дванадцять він не дуже відрізнявся зростом від ровесників. Завжди Сергія можна помітити з найкращим другом Олегом. Той був худорлявим високим хлопцем з русявим волоссям та карими очима. 

    Хлопці навчалися в сьомому класі, тому були вже обізнаними у всіх вихилясах сучасного виру життя. Щоранку Олег заходив до Сергія додому, а потім вони прямували до школи. Це святе місце для всіх  

науковців, бешкетників і просто учнів, яким треба навчатися, щоб здобути знання. Бо так треба. наші хлоці, скоріше за все, відносяться до групи бешкетників, тому вчителька біології Марія Степанівна назвала друзів 

" бешками". Чому так? Цього ніхто не знав, але мали певні здогадки. Тож так і повелося: " Бешки ходіть сюди, бешки подивіться на це і так далі...". 

     Проте, як би там не велося, а хлопці наші були дуже вже допитливі. Ось, наприклад, що станеться з гібіскусом 

( гібіскусом Марії Степанівни), якщо його пофарбувати в чорний колір? Не знаєте? А хлопці знають - він згниє. 

Так, за свій експкримент вони були покарані, але наука потребує жертв.

    Якось, батьки Сергія пообіцяли йому, якщо він отримає десять балів з біології, то зможе поїхати на канікулах до бабусі й дідуся в місто. Навіть Олега може запросити з собою. Сеогійко вже й засумував, бо після останньої витівки ( експерименту), йому гарного бала не бачити. Та раптом згадав, що вони саме проходять тему " Розвиток рослин". І тут йому відразу майнула думка, як отримати бажану десяточку. Всього - на - всього треба негайно провести дослідження й отримати відмінний результат.  

    Отож, негаючи часу, Сергійко взяв огірок й посадив його в горщик до улюбленої маминої орхідеї, сподіваючись, що відбудеться схрещення видів і він стане винахідником нової рослинки. З такими позитивними думками хлопець заснув. А тільки - но настав ранок, як Сергійко кинувся швидше до квітки, щоб побачити результат досліду. Та ось, на шляху до горщика з квіткою та огірком, він зустрів матір. Із недобрим передчуттям для себе, хлопець глянув на обличчя неньки. Воно було червоне від злості, а ще йому здалося, що з вух матері йде пар: 

      - Сергію!, - суворо мовила мати.

      - Що, мамо?,- відповів син.

      - Що це за огірок в горщечку з орхідеєю?

      - А це... . Це я дослід проводжу з біології, - тремтячим і боязким голосом мовив хлопець.

Обличчя матері ще більше почервоніло, і Сергію відразу схотілося крізь землю провалитися. Він розумів, що його покарають, але як? Саме це його цікавило найбільше в цей момент.

      - Чому саме орхідея?

      - Не - не знаю, мамо -, промямлив Сергійко.

      - Ти покараний, тиждень без комп'ютера-, швидко мовила жінка.

  Хлопець полегшено видихнув. Він все ж таки зможе поїхати до бабусі й дідуся. Але до канікул залишалось лічені дні.

   - Щось треба робити, - пробурмотів Сергійко,- але що?

    Раптом у двері постукали. Це був Олег. Сергій поскаржився товаришеві про останні події свого невеселого життя. Проте, замість того, щоб поспівчувати другові, Олег так реготав від тих розповідей про дослід, що мало не луснув від сміху. 

    - Огірок..., цілий..., в горщечок...? Ха - ха -ха, - крізь сміх говорив Олег.

   - Тобі смішно, а я покараний, ще й без досліду залишився,- образившись, мовив Сергійко.

    - Слухай, а давай купимо якусь незвичайну квітку й скажемо, що це ми її вивели,- запропонував Олег.

    - Гарна ідея, - підхопив думку Сергій,- та де ж ми грошей візьмемо?

    - Заробимо,- сказав Леж ( так Олега інколи кликали друзі).

                             РОЗДІЛ ІІ

                                    Бешки

    Останній тиждень перед канікулами, хлопці провели в " заробітках". Вони допомагали бабусям перейти дорогу, а за це їм давали по гривні. Сергій, навіть продав свою найулюбленішу іграшку, дельтаплан. За три дні бешки назбирали певну суму грошей і купили квітку.

    - Яка гарна квітка,- зазначив Леж.

    - Ага, гарна й дуже дорога,- відповів Сергій.

    - Гаразд, гайда до школи.

   На шляху до школи, квітка ледве двічі не впала та все ж таки була доставлена вчасно. Дзвінок на урок - і хлопці вже в біологічному кабінеті. Марія Степанівна, увійшовши в клас, відразу помітила

квітку на парті. 

    - Доб-рий день!- привіталися учні.

    - Добрий день! Сідайте!- відповіла вчителька.- Бешки, що це за квітка у вас на парті?

    - Це наш дослід,- з гордістю в один голос відповіли хлопці.

    - Ха, ваш дослід! Не смішіть курей,- насмішкувато зазначила Марія Степанівна.

    - Вибачте, що за кури!?- не зрозумів Сергій.

    - Зовсім жартів не розумієте, хлопці.

Учні переглянулись поглядом, дивуючись своїй учительці.

    - До речі, яка назва вашої квітки?,- запитала біологічка.

    - " Чайникус звичайний"!- викрикнули хлопці.

    - Та невже?- підозріло запитала вчителька. - Щось мені підказує, що це традисканція звичайна.

    - Так, ці квіти схожі,- запевнили хлопці.

    - А де ви її взяли?- з цікавістю запитала Марія Степанівна.

    -Як де, самі виростили. Це ж дослід!

    - Гаразд... Яке в неї кореневище? За скільки днів виростили? Як поливали?...

Сергію й Олегові здавалося, що вчителька буде запитувати цілу вічність. Та раптом вона зупинилась.

    - Невелике! За 60 днів!Один раз на два дні!- перебиваючи один одного відповідали хлопці.

    - Ну, що ж все вірно. Молодці, бешки! Вам по десять балів,- посміхаючись, промовила вчителька.

    - Дякуємо! А цю квітку прийміть у дарунок від нас,- радісно сказав Сергій.

    - Дякую!- спокійно мовила наставниця.

Пролунав дзвінок на перерву. Уроки закінчились. Хлопці швидко побігли до Сергія додому, щоб повідомити радісну звістку.

    - Ти дивись, все одно отримав десятку,- сказала мати Сергійка.

    - Так, молодці!- підтримав батько.

    - То ми їдемо до бабусі в місто?- запитав Сергійко.

     - Так, завтра вранці,- повідомила мати.

                               РОЗДІЛ ІІІ

                                       У місті

    Настав ранок.Хлопці вже стояли на зупинці, чекаючи на автобус. Вони мріяли про пригоди в місті, аж поки  перед ними зупинився невеликий жовтий автобус із товстим прошарком бруду на кузові всього авто. Водій був у великих сонцезахисних окулярах. Від нього так і віяло холодом. Бешки зайшли до салону . Їм пощастило:  залишилось лише два вільних місця.

   Хлопці сіли - автобус рушив. за вікном виднівся по-весняному зеленіючий степ. той самий безкраїй, спекотний степ. І лише де-не-де трапляються дерева.

    Минула година.

   - Ось річка, отже ми вже близько,- запевнив Сергій товариша.

    - Я бачу Лазурне,- зрадів Олег.

    - Так, це наше місто,- промовив Сергійко.

Лазурне - місто невеличке, проте там все є: й аквапарк, і зоопарк, і атракціони все чого тільки може бажати дитяча душа.

    Автобус зупинився. Хлопці дуже зраділи, коли побачили бабусю.

    -Кінечна,- роздався по салону голос водія.

Бешки зійшли з автобуса й відразу потрапили у вир міського життя. Людей було так багато, що хлопці не відразу побачили бабусю. 

  - Сергійко!- почув голос хлопчик.- А ось, де ти!

Бабуся підійшла до хлопців і обійняла онука. Сергій відразу відчув запах улюблених смажених пиріжечків.

    - Бабусю, як я сумував за тобою,- промовив, обіймаючи жінку, онук.

    - А це, що за хлопчик?- лагідно запитала бабуся.

    - Бабусю, це мій найкращий друг Олег. Олеже, а це моя бабуся, Марина Олександрівна.

    - Радий знайомству,- промовив Олег.

    - І я. Гаразд, гайда додому, а то пиріжечки охолонуть. Ви, мабуть, голодні дуже. Ой, яка ж я рада, Сергійку, знову тебе побачити. А дідусь як зрадіє. Ну ходім, хлопчики, ходім,- радо гомоніла

Марина Олександрівна. 

     Шлях додому недалекий. Вони вздовж дороги, оминаючи припарковані автомобілі. А ось і бабусин будинок. Це була давня висока споруда, немов могутній дуб, з червоною покрівлею на даху. Біля будинку розташувався парк, є майданчик для діток і лавочки для бабусь. Хлопці увійшли до квартири й були приємно вражені від побаченого. Дідусь зустрічав своїх гостей із широкою посмішкою на обличчі та повними руками подарунків для онука.

    Після смачного обіду та мініекскурсії по квартирі, хлопці вийшли на подвір'я прогулятися.

   - Привіт!- почули хлопці в себе за спинами.

    - Привіт!- привіталися хлопці з дівчинкою, яка підійшла до них.

    - Я, Даша.

    - А мене звати Олег, а його - Сергій,- відповів Леж.

У дівчини було довге красиве волосся, зелені очі, рум'яні щічки, біленьке обличчя й кирпатий ніс. 

    - Ви будете гратися в піджмурки?- запитала Даринка.

    - Так. А хто буде жмуритися?- запитав Олег.

    - Чур, не я,- швидко мовила дівчинка.

   - Чур, і не я!- вигукнув Олег.

    - Тоді я,- неохоче промовив Сергійко, підійшовши до дерева.- Один, два, три... .

Даша швидко знайшла схованку. Вона вилізла на верхівку ясена. А Олег сховався за величезним кущем.

    - Хто не заховався, то я не винен!- закінчив лічбу Сергій. Він відразу помітив Олега за кущем. тихо підійшов, і хап...

    -Знайшов, знайшов!!!- радісно вигукнув Сергійко.

    - Мені просто не пощастило,- похнюпився Олег.

Сергій почав шукати Даринку. Він підійшов до ясена і тільки -но хотів йти, як раптом щось упало йому на голову.

    - Ай!- закричав Сергій,- що це?

    - Це мій черевик,- боязко з верхівки дерева мовила дівчинка.

    - Я тебе знайшов,- сказав Сергійко, потираючи потилицю.

  -   Дашо!- почувся голос жінки,- час уже додому!

    -Це мене мама кличе. Гаразд. Пока,хлопці. До завтра!

    - Бувай!- вигукнули хлопці. І попрямували додому.

                                РОЗДІЛ lV

                                       Злюка

  -Сергійку, Олегу, - тихо промовила Марина Олександрівна,- час прокидатися.

   - Доброго ранку, бабусю!

   - Доброго ранку, Марино Олександрівно!- привітався Олег.

- Доброго, підіймайтеся з ліжечок й гайда снідати,- лагідно мовила бабуся.

Кімната хлопців була вифарбованою в блакитний колір і від сонячного проміння стіни мерехтіли яскравими кольоровими зайчиками.

   Хлопці знехотя встали з ліжок і пішли снідати. На столі були млинці з полуничним джемом та молоко.

За столом уже сидів дідусь і посміхаючись привітався до хлопців.

   - Доброго ранку!- привіталися хлопці.

   - Сідайте, будемо снідати,- промовив дідусь.

Закінчивши снідати, хлопці подякували бабусі й побігли гратися на подвір'я. До них підійшла Даринка:

   - Привіт!

    - Привіт, Дашо! Чим сьогодні займемося?

    - Ходім сьогодні до мене гратися,- запропонувала дівчинка.

    - Гаразд. Пішли!- промовив Олег.

Діти прийшовши до Даринки, побачили 

великого півня, який гордо походжав у дворі. Він був чорного кольору з різнокольоровими пір'їнками. На голові виднівся величезний червоний гребінь. 

   - Ой, знову цей Злюка!- сполохано вигукнула Даринка.

   - А чому Злюка?- запитав Сергій.

   - З ним треба бути обережно, бо він боляче б'ється.

   - Ти ба, який злий. Його треба негайно приручити,- запропонував Олег.

- Що,що. При-ру-чи-ти,- по складам вимовила дівчинка.

   - Приручити,- повторив Олег.

    - Цікаво подивитися, як ви це зробите,- із сумнівом промовила Даша.

Хлопці почали розробляти операцію " Як приручити Злюку". І тут, раптово, Олег вигукнув:

    - Його треба покормити з рук!

    - А чому б і ні, гарна ідея. Можна спробувати,- сказав Сергійко.

    - У нас у коморі є зерно,- мовила дівчинка,- зараз принесу.

Даринка побігла до сараю й через мить повернулася назад з повними кишенями пшениці.  

   - Ось, цього вистачить?- запитала Даша.

   - Гадаю, що так,- сказав Сергій.- Ну, що розпочинаємо операцію " Злюка"?

   - Так!- погодились друзі.

Хлопці йшли по-переду, а Дарина за ними. До півня залишалося зовсім недалечко, як раптом роздалося злісне : " Ку-ка-рі-ку-у!". Діти кинули зерно й хотіли хутко втекти та де там, півень уже чекав на них, гострячи дзьоба об траву. Він підняв голову - друзі в розсіч... Хто куди.

   Зустрілися вже на гілці шовковиці, яка росла у дворі.

 - Мабуть, доведеться шукати інший спосіб,- сказала Даринка.

   - Так,- почухав потилицю Олег.

   - А може йому влаштувати пастку?- сказав Сергій.

   - Операція " Злюка", план " Б",- зазначив Олег.

Дівчинка принесла ящик із мотузкою. Олег почав майструвати пастку. Сергійко зібрав розсипане зерно й розклав під ящиком. Діти заховалися за великим кущем і стали чекати, поки Злюка піде клювати зернятка. Ось і півень, ось і зерно та операція залишається не виконаною, бо Злюка попрямував до курника.

   - І знову нічого,- сумно промовив Сергійко.

Аж раптом вигукнув:

   - Що це з ним? Подивіться він упав!

   - Швидко на допомогу Злюці,- вигукнув Олег.

Діти побігли до півня. У нього на лапах була мотузка. Хлопці боязко зняли мотузку й відпустили півня. А той відійшов і кивнув головою, ніби дякуючи за порятунок. 

   - Хто ж міг подумати, що ми так його приручимо?- з подивом сказав Сергійко.

   - Отже, операцію " Злюка" виконано!- радісно вигукнула Даринка.

                                РОЗДІЛ V

                                    Метеорит

    Вранці у Сергія дуже боліла голова і тіло було вкрите якимись червоними цятками. Бабуся думала, що це віспа й намастила пухирці зеленкою. А Олег почав дражнити Сергія, називаючи ропухою. 

   До хлопців прийшла погратися Даринка й побачила, що Сергійко захворів. Тому дівчинка, сумуючи повернулася додому. Хлопці не знали чим зайнятися й увімкнули телевізор. У той час йшла передача про НЛО. Дітям так було цікаво, що вони незчулися як настав вечір. 

Світло у кімнаті було вимкнено. І коли заскрипіли двері, хлопці завмерли. Вони повертаються, а тут: " Бу-у-у!"

   - А-а-а-а!- закричали хлопці.

   - Циць, чого горлаєте?- засміявся дідусь.

   - А це ти дідусю, а ми подумали...,- ледве вимовив Сергій.

   - Хто, прибулець?- таємничо промовив дідусь.

   - А...,- запхнувся Олег.

   -Хлопці, а ви знаєте, що неподалік звідси впав метеорит, звичайно це було давно і його давно вже забрали, але все ж таки від нього великий слід залишився. Ще говорять, що прибульці відкололи великий шматок від того метеориту. У нашому містечку почали зникати чайки після того випадку. Говорять, що наче прибульці викрадають пташок для дослідів. Навіть у газетах про це писали,- повідомив дідусь.