Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія — це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.

Ліна Костенко — видатна українська поетеса, прозаїк, одна з найвідоміших представниць української літератури ХХ–ХХІ століть. Народилася 19 березня 1930 року в місті Ржищів на Київщині. Закінчила Київський педагогічний інститут, а пізніше — Московський літературний інститут імені Горького.

Ліна Костенко є однією з провідних постатей українського "шістдесятництва" — літературно-мистецького руху, що відстоював національну ідентичність, свободу творчості та права людини. Її творчість характеризується глибокою філософськістю, ліризмом і громадянською позицією.

Серед найвідоміших творів Ліни Костенко — збірки віршів "Проміння землі" (1957), "Вітрила" (1958), "Мандрівки серця" (1961), "Над берегами вічної ріки" (1977), а також історичний роман у віршах "Маруся Чурай" (1979), який став справжньою літературною подією. У 2010 році вийшов її роман "Записки українського самашедшого", який отримав широке визнання.

Ліна Костенко — лауреатка багатьох літературних премій, зокрема Шевченківської премії (1987) за роман "Маруся Чурай". Вона відома своєю принциповістю, незалежністю думки і відмовою від участі у політичних компромісах. Її творчість має величезний вплив на українську культуру та суспільство.

Ліна Костенко живе і працює в Києві, залишаючись однією з найшанованіших постатей української літератури.