книжка для дитей 6+ 

автор:фомин максим 

Зроблена на український мові 

У далекій-далекій країні, за сімома лісами, за сімома річками, жило дивовижне створіння — дракончик на ім’я Лушко. Але він був не такий, як інші дракони: замість вогню з його пащі вилітали мильні бульбашки, а замість лускатого жаху він носив поштарську сумку і капелюх із вушками.

Лушко був листоношею чарівного лісу. Щоранку він прокидався під дзвін жайворонків, надягав свою сумку і розносив листи: зайчику — від бабусі, сові — з лісової школи, а ведмедеві — каталог з медовими тістечками.

Але одного дня щось пішло не так. Прокинувшись, Лушко зрозумів, що сонце не зійшло. Небо було темно-синє, зірки миготіли, як уночі, а пташки мовчали. Було тихо, як ніколи  — це якась помилка! — здивувався дракончик. — Без сонця листи не видно! І взагалі, хто ж буде радіти пошті в темряві?

Він надів свій капелюх, взяв ліхтарик і вирушив на пошуки Сонця.

Спочатку Лушко пішов до Сови-мудрухи. Та жила у найстарішому дереві лісу, а її окуляри сяяли, мов кришталь.

— Сонце зникло? — перепитала вона. — Дивно... Може, воно образилось і втекло? Таке буває, якщо його не дякують за тепло!  — Тоді я знайду його і подякую! — рішуче сказав Лушко.

Сова вручила йому стародавню мапу і компас із блискучою стрілкою.

— Тоді я знайду його і подякую! — рішуче сказав Лушко.

Сова вручила йому стародавню мапу і компас із блискучою стрілкою.

— Іди на схід, через Чарівні Гори. Там живе Сяймід — хранитель небесного світла. Можливо, він щось знає  Лушко вирушив у дорогу. Йому довелося перелетіти над лісами, де жив дракон Сонного Диму, пройти болотами, де жаби співали оперні арії, і переплисти Молочну Ріку.

На березі його зустріла Коза-капелюшниця.

— У тебе гарний капелюх, поштарчику! Але без сміливості він лише прикраса. Тримай чарівний ґудзик — він покаже дорогу, коли компас зіб’ється.

Лушко подякував і рушив далі.

Дорога через Чарівні Гори була непростою. Скрізь росли фіолетові дерева, що співали, коли на них ступала нога. Камені світилися сріблом, а в повітрі пахло морозивом і блискавками. Лушко не знав, чи це був сон, чи магія.

Раптом небо роздер грім, і з хмар спустилася істота, що світилася зсередини, як ліхтар. У неї було прозоре волосся і крила з променів — це був Сяймід.

— Привіт, Лушко. Я чекав на тебе, — сказав він. — Сонце образилось і сховалося. Воно втомилось бути самотнім.

— Але всі сумують без нього! — вигукнув дракончик.

— Я знаю. Але Сонце хоче чути, що його люблять не тільки за тепло. Що його чекають, навіть коли йде дощ. Тільки щире слово здатне повернути його.