Даруйте мені, дітки, що я присвятив цю книжку дорослому. У мене дуже поважне виправдання: той дорослий — мій найкращий приятель. Є й друге виправдання: той дорослий може зрозуміти все на світі, навіть дитячі книжки. I нарешті третє: дорослий живе у Франції, знає там голоду й холоду. Йому так треба, щоб його хтось потішив. Та коли все це не можна виправдати, то я згоден присвятити оцю книжечку тому хлопцеві, яким був колись мій дорослий друг. Усі-бо дорослі першу були дітьми, тільки мало хто з них про те пам'ятає.  Отож я виправлю присвяту:

Леонові Верту коли був маленьким

    Антуан де Сент-Екзюпері

Першою буде подорож на планету Короля без підданих

На першім астероїді жив король. Убраний у шарлат і горностай, він сидів на престолі — дуже простому, а все ж величному.

  — А ось і підданець! — гукнув король, угледівши маленького принца.

    «Звідки він може мене знати,— подумав собі маленький принц.

— Він же мене зроду не бачив.

    Він не віддав, що світ для королів дуже спрощений. Для всіх них людей — підданці.

    — Підійди, щоб я тебе краще роздивився,— мовив король, пишаючись, що може нарешті над кимось королювати.

Отож він зостався стояти і, стоячи, позіхнув від утоми.

 — Етикет не дозволяє позіхати перед монархом,— вирік король.— Я забороняю тобі позіхати.

    — Не можу стриматися,— відказав маленький принц, страшенно знічений.— Я здорожився і зовсім не спав.

    — Ну, тоді наказую тобі позіхати,— сказав йому.— Я багато років не бачив, щоб хтось позіхав. Мені це навіть цікаво. Тож позихай ще. Це моє повеління.

...

— А як же мій захід сонця? — нагадав маленький принц.

— Буде тобі й захід сонця.

   -   Я зажадаю, щоб сонце сіло. Почекаю, поки будуть сприятливі умови, в тому й мудрість володаря

— А коли це буде? — спитав маленький принц.

 — Гм... відповів король, гортаючи грубого календаря.

— Це буде... гм, гм...— сьогодні це буде за чверть восьма вечора.і тоді побачиш, як точно підтримується моє розпорядження....

 —           Мені пора,— сказав він королю.— Більше немає чого тут робити.

    — Зостанься! — мовив король, неабіяк гордий з того, що в нього знайшовся підданець.—Зостанься, я призначу тебе міністром.

— Міністром чого? 

—   Ну, міністром... міністром юстиції. 

— Але ж тут немає кого судити.

— Хтозна ще не оглянув усього свого королівства.

    Маленький принц нахилився і заглянув ще раз на той бік планети.

    — О, я вже подівся! — вигукнув він.— Там більше нікого немає.

    — То суди сам себе,— відказав король.— Це найважче. Себе судити важко важче, ніж інші. Якщо ти зумієш правильно судити самого себе, то ти справді мудрий.

Запитання після розділу

Яким чином король підлаштовує свої накази під поведінку інших людей?

Що розкриває цей епізод про уявлення короля про владу та справедливість?

Подорожуймо далі на планету Ділка

 Чоловік був таким заклопотаним, що коли прийшов маленький принц, навіть голови не звів.

 — П'ятсот мільйонів  чого?

    — Га? Ти ще тут? П'ятсот мільйонів... вже не знаю чого... У  мене стільки роботи!

    — П'ятсот мільйонів зірок? А що ж ти з ними робиш?

    — П'ятсот один мільйон шістсот двадцять дві тисячі сімсот тридцять одна. Я людина поважна, я люблю точність.

    — То що ж ти робиш із тими зірками?

    — Що роблю?

    — Так.

    — Нічого. Я ними володію.

    I що ж ти з ними робиш?

    — Завідую ними,— відказав ділок.— Лічу їх і перелічую. Це дуже важко. Але я людина важлива.

    Одначе маленького принца ще це не вдоволь-нило.

    — Якщо я маю шовкову хустинку, я можу пов'язати її на шию й забрати з собою,— мовив він.— Якщо я маю квітку, я можу її зірвати і взяти з собою. А ти ж не можеш забрати зорі?

    — Ні, зате я можу покласти їх у банк.

    — Як це розуміти?

    — А так: пишу на папірці, скільки в мене зірок. Потім кладу цю папірцю до шухляди й замикаю її на ключ.

Запитання після розділу

Чому, на вашу думку, маленький принц не визнає таке «володіння» зорями справжнім?

Якби ділок справді піклувався про зорі, що б він мав робити з ними?

Далі на нас чекає планета Географа