Жила-була дівчинка на ім’я Юля. Вона була дуже щира, весела, грайлива — справжнє сонечко для всіх довкола!

   І хоч вона вже багато чого вміла сама, все одно ще дуже любила свою соску. Особливо ввечері, перед сном.

   Але одного ранку прокинулося справжнє Сонечко на небі, подивилось у віконце до Юлі й сказало:— Ой, яка вже доросла ця дівчинка! А чого ж вона ще зі соскою? Може, час подарувати її комусь меншенькому?

   Сонечко подумало-подумало і полетіло до Юліної кімнати. Воно тихенько заглянуло, коли Юля ще спала, й побачило біля неї рожевого зайчика. 

   Зайчик тихенько сидів і ніби шепотів:

— Я готовий допомагати Юлі засинати. Я буду її другом, обійматиму й охоронятиму сон. Просто дай мені шанс!