У давньокиївській період слово "мова" позначалося праслов'янським словом языкъ, що семантично походить від людського органу мовлення, язика.

На позначення ж процесу мовлення використовувалася праслов'янська лексема рЂчь (від реку), дієслова "казати, говорити" та дуже часто вживалося похідне дієслово мълвити "мовити, говорити, казати". Сам же іменник мълва "галас, нарікання" трапляється зрідка і загалом не позначає мовлення.

Подібне співвідношення спостерігалось і пізніше, у ранній період староукраїнської мови (ранньосередньоукраїнський): "молвити" ще сусідить з новим "мовити", але окремо слово "мова" не фіксується пам'ятками до XVI ст. — лише "молва".

Остаточно мова (саме як мовлення) та язик (як орган мовлення) розділилися функціонально лише у літературній мові XIX ст.

Від слова "мова" твориться багато споріднених слів.

Метамова, прамова, мовознавець, мовник, мовознавство, мовотворець, мовотворення, кривомовність, тяжкомовність, недомовність, іншомовність, чужомовність, багатомовність.

Іменники

Іменники

Одномовність, двомовність, етномовність, мовчання, мовчазність, мовчазливість, мовчун, мовчальник, мовчак, мовчан, мовчальництво, мовчанка, мовчок, замовчування, умовчування.