У їжачихи було двоє їжаченят. Мов клубочки, круглень­кі, з маленькими голочками. Одного разу покотилися клубочки поживи шукати. Котяться садом, котяться ­городом, аж бачать — зайчик. їсть солодку морквину. І їжаченятам захотілося морквини покуштувати. 

Ледь ви­сунули маленькі голівки, а зайчик як крикне:

- Геть звідси, гидкі, колючі!

Як їжачиха приголубила своїх дітей

Прикотилися клубочки до матусі, плачуть.

- Чого ви плачете, діти? — питає мати.

- Зайчик он каже, що ми гидкі, колючі,  - плачуть їжаченята.

Їжачиха пригорнула маленьких, приголубила:

- Та хіба ж ви колючі, дітки мої ріднесенькі, - заспо­коює вона. — Волоссячко у вас м'яке, як льон. Та ви ж пухкенькі, мов подушечки...

Де ночує водяна лілея

Є у ставу біла квітка — водяна лілея. Росте вона собі в воді. Радісно розкриває свої пелюсточки до сонця.

Сідає на білу квітку метелик. Хоче переночувати, бо вже вечір наближається.

Раптом квітка говорить:

— Лети, метелику, шукай собі інших квіток, бо я лягаю вночі спати під водою.

— Чому? — дивується метелик.

— Бо в мене там, під водою, м'яка постіль.

Склала біла лілея пелюсточки й тихо пішла спочивати під воду. А метелик полетів на берег.