«Блакитна панна» Вороного — взірець пейзажної лірики. Вороний витворює гімн весняній природі, молодості, натхненню, оспівав весну як блакитну панну. Поряд зі звичними, традиційними у фольклорі та в літературі засобами виразності автор використовує біблійну урочисту лексику , метафори, мистецькі терміни . І це надає творові непо­вторне інтелектуально-мистецьке естетичне забарвлення.

Рік написання: 1912. Літературний рід: лірика. Жанр “Блакитна панна”: ліричний вірш. Вид лірики: пейзажна (весняні настрої). Віршовий розмір: нерівностопний хорей. Римування: перехресне (абаб).



Вірш має витончену форму, яскраві тропи. Провідні моти­ви твору — возвеличення краси природи і єдність її з мистецтвом. Бла­китна панна — це образ Весни «у серпанках і блаватах», якій уся земля виспівує: «Осанна!» і тривожить душу ліричного героя. Для симво­лістів, як і для представників інших модерністських стилів, форма вір­ша, художні засоби набували дуже великого значення: важливо не стіль­ки що сказати, а як сказати.

«Блакитна панна» рясніє асонансами й алітераціями, як і сама Весна, що приходить до нас із співом птахів і ручаїв. Сам автор зазначав: «Я писав не так од образу, як од звуку. І дійсно, мелос, спершу примітивний, а далі техніч­но все більше ускладнений, був джерелом моєї пісні-вірша». Справді, джерелом поезії, її ритму й звучання, є мелодія. Звук для символістів — понад усе. У науці навіть відоме поняття «звукосимволізм»