Тут завжди був степ. Навіть тоді, коли наступали і відступали грандіозні льодовики. Десять тисячоліть тому один з льодовиків наближався до того місця, де знаходиться Дніпро.  Після танення гігантської брили з з'явилося чимало повноводних річок, які   згодом перетворилися в величезні балки.

В одній з таких балок оселилася вовчиця зі своїми вовчатами. 

Був жаркий літній день. Нещадно палило сонце. Дуже хотілося пити, але навколо  -  тільки степ, степ і степ ...

Вовчица почала шукати  хоч невеличкий струмок. Вона бігала по степу, але все було марне -  пекуче сонце висушило всі джерела.

Коли вже не було можливості рухатися, нещасна тварина в знемозі впала на дно балки. Раптом під собою вона відчула прохолоду. Зібравши останні сили, вовчиця почала рити землю.Грунт ставав все більш і більш вологим. Раптом з ямки забило джерело з кришталевою рятувальної вологою. Вовчиця вгамувала спрагу.

У неї з'явилися сили, і вона побігла за своїми вовчатами.  Через деякий час вона повернулася  назад з діточками. Перед ними відкрилася чарівна картина: струмочок, що витікав з колись виритої ями, розмив і інші замулені джерела. Балка знову стала річкою, згодом іменована на честь Мудрої Вовчиці - Вовчої.

На її берегах зазеленіли кущі та дерева. Тут почали поселятися козаки. Все частіше на річці  з'являлися кораблі і вона стала судноплавною. І все було б добре, але трапилася біда.