Кожен народ має свої звичаї , традиції, обряди, свята, церемонії, ритуали, що виробилися протягом століть і освячені віками.

Звичаї народів – це ті прикмети, за якими розпізнають народ не лише у сучасному . а й у його історичному минулому.

Звичаї і мова – це ті елементи, які об’єднують окремих людей в один народ, в одну націю.

В усіх народів існує повір’я, що той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і богом.

Однією із сторінок української культури є обрядовість за народним календарем, в основу якого покладено умови праці і життя людини,її спілкування з природою. Цикл свят поділяють на пори року.

Preview audio:

storyj.mp/ahfq3s8ccya9

Ми познайомимо вас зі святом, яке передує Різдву – Святвечір або Багата кутя, як зустрічали Різдво бойки, нащадки яких переселені внаслідок «Акції-51» в нашу місцевість і до цього часу зберегли традиції своїх пращурів.

Спогади про Різдвяні свята записані зі слів Петришин Анастасії Михайлівни 1938 р.н. уродженки села Видрине Ново Устріцького району Польша, переселена в 1951 році в село М.Зиминове Цебриківського району.

«Я добре пам’ятаю , як то було радісно, коли приходили Різдвяні свята. То було весело для всіх людей: і старих, і малих. На Свят вечір ми дуже чекали, коли зійшла зірка і ми сідали до столу. Тато різали хліб ( гречун) з чотирьох сторін ,щоби почастувати худобу та казали, що худоба на Святий вечір розмовляє між собою. Тато несли хліб до хліва, а мама лампу ,щоби світити. Потім тато заносили до хати дідуха (великий сніп з жита, пшениці та вівса). Переступивши поріг до хати то так вінчували :« Вінчуємо , вінчуємо із тими святами, щоби Бог дав в щастю, здоров’ю ті свята відправити і других дочекатися , рік за рік , як вода попід лід , поки Божа воля.» а ми всі відповідали : «Дякуємо» .

Ще тато приносили багато соломи на долівку, щоби діти розносили по хаті і квоктали , щоби квочки сідали, а на стіл під обрус стелили сіно, то було тому що Ісус Христос родився в яслах на сіні.

Мама готувала на стіл вечерю, на столі мало бути дванадцять пісних страв, тато засвічував свічку і ми всі ставали на коліна перед образами і мовили «Отче наш». Тато благословляли вечерю, і всі сідали до вечері. Першим треба було їсти часник , але не чистити його, промовляти «не чистю тебе до живого ,відведи мене від усього злого». Далі їли всі страви ,що були на столі , обов’язково готували вареники, рідку капусту, голубці, картоплю, узвар та кутю. Ще ворожили на наступний рік :тато набирали в ложку куті і кидали до стелі, якщо пару зерен вчепиться до стелі -- то буде добрий врожай.

Після вечері починали колядував. Перша колядка була «Бог предвічний народився», і ще тато казали ,коли буде північ, то ангели прилетять на той сніп і будуть колядувати. Хто не буде спати, то буде чути. Ми діти довго не спали , але засинали тай не чули . На другий день із кожної хати всі люди ішли до церкви, а потім ішли колядники: і старші, і молоді, і ще менші. Це була така радість , коли до нашої хати заходили колядники. Батьки частували їх і дякували за коляду.

Вже минуло більше шістдесяти років відтоді , як ми вимушені були залишити свої рідні місця, але ми не забуваємо наші традиції і все так ,як колись наші батьки, ми святкуємо Різдвяні свята і навчаємо цьому наших дітей та внуків.»

Святкування Різдва в родині Беци Ярослави Михайлівни, уродженки села Поляне Ново Устріцького району Польша переселеної до смт.Цебрикове

« Уранці 6 січня мама розкладали в печі вогонь дровами , які відкладала по одному щоденно, починаючи від дня Спиридона(25 грудня) всього 12 полінець, на них готували святвечірні страви.

На Святвечір , за традицією,всі члени родини мали бути вдома: хто ж спізнився, той «цілий рік блукатиме поза хатою». Якщо хтось в родині гнівався або з сусідами були сварки, то треба було примиритися в цей день, «щоб на Різдво був мир та спокій»

Святковій вечері передував обхід. Господар з хлібом , медом і маком ,а син або господиня із запаленою свічкою тричі за сонцем обходили хату і весь двір. Потім заходили до стайні і вшановували худобу: її годували до вечері святвечірніми стравами. Хотіли задобрити худобу тому ,що вірили в повір’я «саме в цей вечір худоба розмовляє між собою і може поскаржитися Богові на свого господаря».сподар урочисто заносив до хати необмолочений пшеничний чи житній сніп , що спеціально зберігали від часу обжинків. Його ставили на найпочесніше у хаті місце - під образами.

В дитинстві тато, а тепер чоловік переступивши поріг хати, починав віншувати «Віншую Вас із щастям, здоров’ям, з цим Святим вечором, щоб ви у щасті й здоров’ї провели ці свята і наступних діждалися від нині за рік , доки Пан Біг визначив вік»

You've previewed 7 of 12 pages.
To read more:

Benefits: