Бойківське традиційне весілля – це ціла епопея, бо це мистецький твір і рівного йому  не зустрінеш ніде в світі. На Бойківщині весілля має окремий кольорит, збережений чи не з трипільської доби.

Минуло  70 років від початку депортації українців із Польщі. Та хіба можна забути людині батьківську хату, дерев’яну церкву, криницю з джерельною водою? Бринять сльози на очах людей старшого віку, які народились на цій землі коли розмова торкається теми побуту і традицій їхньої малої батьківщини,цілого регіону  – Бойківщини.

Сімейний уклад бойків має свої і досить значні особливості. Будучи глибоко спорідненим з українською культурою взагалі, він має деякі риси, що не притаманні для решти населення України. Формування цих рис пов’язане з локальними особливостями, з історичними умовами та процесом міжетнічних зв’язків.

         Крізь буремні віки, крізь лихоліття, війни і революції  проніс її народ свої весільні традиції, звичаї , обряди та пісні. Весілля, що подекуди відлунює сивою давниною, є важливою складовою частиною духовної культури бойків. У ньому знайшли відображення не тільки погляд на шлюб, родину та родинні стосунки на відповідному історичному етапі, але й розкриває характер народу, його світогляд.

На значній частині західноукраїнських земель звичаєве право обумовлювало земельний наділ у придане і для дочок, особливо ця тенденція побутувала на Бойківщині. Ця важлива обставина була причиною неодноразових зустрічей наречених з метою домовленості про шлюб, що позначилося на формах передвесільної обрядовості. Земельний наділ став важливою умовою вибору шлюбного партнера.

         Характерним для Бойківщини було те, що пару синові до одруження вибирали батьки, оскільки вони потім надаватимуть матеріальну допомогу у влаштуванні весілля, а пізніше – новоствореній сім’ї.

За звичаєвим правом бойків непослух при виборі шлюбного партнера являв собою неповагу до батьків, особливо, коли відбувалися шлюби без їхнього благословення. Траплялися одиничні випадки вигнання з дому і позбавлення спадку. Але не тільки для синів вибирали заможню наречену,траплялося таке ,що батьки дівчини не давали згоду на шлюб дочки з хлопцем, в якого не було частки землі. Саме так сталося з Петришиним Павлом в1935 році в с.Видерне Н.Устріцького р-ну., який хтів одружитися на дівчині з заможної сім,ї , але батьки дівчини їм не дозволили , тому що в нього були два старших брата , які поїхали на заробітки до Франції ,і батько відписав землю їм, а Павлові дісталося тільки два морги поля. ( З розповіді моєї бабусі Петришиної Федори )

Ось чому шлюби переважно укладалися між рівними за майновим та соціальним станом.

         Бойківське традиційне весілля – це ціла епопея, бо це мистець­кий твір і рівного йому   не зустрінеш ніде в світі. На Бойківщині весілля має окремий кольорит, збережений чи не з трипільської доби. Весілля   на Бойківщині складається із: 

1) Сватання, 

2) Вінкоплетини,

 3) Запросини, 

4) Заручини,

 5) Весілля,

 6) Шлюб, 

7) Поправини.

Спогади Гонимар(Кухар) Анастасії Василівни 1927 р.н.   уродженки  села Панишів  Н-Устріцького району  переселеної   в 1951 р. до смт.Цебрикове

 Як приходив наречений забирати наречену , то латкали

З нами дівча, з нами,

З молодими боярами.

А в нас тяжко не робити

А біленько ходити.

Попід вугло вода тече,

Сонце хліба із пече,

А вітер помагає:

Сіни і хату підмітає.

В зі сторони нареченої відповідали:

То- то  жити не правдойка

Тіки ваша обмовойка,

А в лісі поточиська,

А ліси і вовчиська.

Коли кликали батьків дарувати, то латкали

Даруй таточку даруй,

Білі доляроньки складуй.

Білі доляроньки на воли сивенькі.

Коли  приходили вже до жениха, то латкали

Хвалився Іванко,

 що в нього палаци.

А в него хата одні підпираци

На придане мати ладила для дочки перину, подушки ,одяг. Кожна дівка мала собі напрясти пряжі, наткати тканини, пошити одяг та ще й прикрасити  його вишивкою та пацьорками. Рушники вишивали та складали в скриню, щоб було чим пов’язувати старостів. Ще давали батьки корову, а землі не хтіли за дівкою давати багато. Хазяї ,які мали більше поля ,то і дочкам не шкодували . Батьки більше синам наділяли поля , щоб ті самі хазяйнували.  Мої батьки були заможні, мали 15 моргів (3.8 гектарів) поля.  Татів батько їздив на заробітки до Америки і привіз доляри,то вони придбали ще 10 моргів землі .

Спогади  Васьків Ганни Дмитрівни  1935 р.н.,   уродженки  села Росолине  Н-Устріцького району  переселеної   в 1951 р. до смт.Цебрикове

        Коли запрошувати на весілля,  ходили дружка з нареченою. На весіллі наречена була в віночку з зелених трав і барвінку,і багато різнокольорових  стрічок. В будинку, де було весілля, вікна прикрашали барвінком і квітами.

           Спочатку в перший день вінчалися, потім було весілля. На другий день  молоді з музикою і гостями йшли до річки. З повним  цеберком   води, в супроводі пісень, гості повертались додому, де молода кропила своє нове господарство, а свашки латкали:

Кропит, невіста, кропит.

Де крапля води впаде,

Там пара волів встане.

Пригощали на весіллі м’ясом ,тільки вареним, варениками, капустою. На стіл ставили страви по черзі  . Пили горілку одним келешком (30 грам)після чого різали хліб і починали гостину.

Весілля вели старости, які пригощали гостей. Музики були скрипка і бубен, танцювали в хаті або на подвір’ї.