В цій книзі я  хочу за допомогою

 свідчень очевидців  розповісти,  яким був побут бойків і яку культурну спадщину вони передали майбутнім поколінням.

         На Бойківщині головним заняттям населення було землеробство. Сприяли цьому відносно спокійніші форми рельєфу, пологіші, ніж в інших частинах Карпат, схили. Про це давнє заняття населення свідчать велика розораність схилів, деградованість ґрунтів, наявність солом'яного даху в традиційних будівлях, окремого великого приміщення для обмолоту зернових - боїща, і, врешті, скупченість поселень у долинах, що давала йому змогу зберігати більше земель для полів. Від кількості землі в господарстві залежав добробут родини. Тому , що її плоди  годували ,одягали родину,були будівельним матеріалом і від величини наділу ще й залежав статус сім’ї .

         В умовах малородючих грунтів, кліматичних режимів різних висотних зон на Бойківщині склалися традиційний асортимент вирощуваних культур  (овес,жито, картопля, льон). У тваринництві переважала велика рогата худоба, зокрема воли — основна тяглова сила, також корови .

         Свої садиби бойки  розміщували переважно  скупчено в долинах рік або потічків.  Житло будувалося з дерева: на зруб переважно йшла ялиця, а на дошки – смерека. Фундаменти викладали з каменя, дах накривали китицями з житньої соломи. Стики на зрубах закладали мохом і обмазували глиною. Господарі біля хати  збиралися на помостах (призьбах), а на галерейках у теплу пору виконували різні роботи. 

Особливість житла бойків – довга хата. Житлове приміщення в ній розташоване під одним дахом з низкою господарських – коморою, стайнею, шопою, боїщем. В давнину бойківські хати були курними, тобто такими, в яких дим з печі виходив не в комин, а на хату, в стелі якої був спеціальний для цього отвір. Стеля і стіни в такій хаті були чорними, тому їх обшкрябували і мили теплою водою.

Для зберігання сіна бойки будували оборіг – конструкцію з 4-х високих стовпців та рухомого даху.

На обійстях (садибах) садили дерева, які рідше зустрічались у лісі, а людям потрібні були у господарстві. Росло чимало диких груш і яблунь; плоди їх згодовували свиням, а також використовували для сушіння.. Кущів при садибах не садили, бо взимку їх завжди обгризали зайці. Завжди біля хати росли м'ята, любисток. Особливе місце відводилося барвінку, без якого не відбувалося жодне весілля. На городі садили капусту, біб, цибулю, огірки, буряки. Після Першої світової війни з'явилась квасоля. Сіяли також льон, а на Закарпатті - коноплі.

Важливим релігійними об’єктами бойківського села є церква, а також численні каплиці. Церкву споруджують на сухому, часто підвищеному місці неподалік головної сільської дороги. Крім сакрального, церкви Бойківщини мають велике історичне значення, оскільки є унікальними пам’ятниками народної дерев’яної архітектури. Саме з теренів Бойківщини походять найстаріші взірці галицького іконопису. Найдавніша ікона, виявлена в Галичині, – фрагмент із циклу Мерологій з церкви у с. Явора на Турківщині. Риси народної стилістики простежуються на бойківських іконах починаючи з ХVІ ст. Постави і лики святих на бойківських іконах нагадують риси місцевих типажів.

         Розвивалися на Бойківщині різні ремесла і промисли. Місцеві майстри-деревники будували для себе і на продаж хати та господарські будівлі, зводили справжні шедеври дерев'яної архітектури — дивоцеркви, виробляли з дерева майже всі сільськогосподарські знаряддя, транспортні засоби, хатнє начиння, посуд та ін. Розвивалися також ткацтво і кушнірство.Традиційний бойківський народний одяг до найновішого часу доніс давню простоту форм і крою. Одяг шили з домотканого полотна, вовняного сукна й овечого хутра. Колористика одягу, його прикраси й орнаментація були бідніші й простіші, ніж у гуцульському народному вбранні. Основні компоненти їжі горян — жито, овес, картопля і молокопродукти.

Високими художніми якостями характеризуються народні ткані вироби: коци, верети, плахти. Цікаві зразки рослинного орнаменту мають вибійки (фарбування виконували рослинними барвниками за допомогою трафаретів). Вражають фантастичними узорами, тонкістю виконання вишивки. Бойківський старовинний одяг відзначається зручністю, легкістю, багатством орнаменту та способів виконання. Дівчата носили вишиті сорочки, білі спідниці з вишитим краєм, а також прикрашений вишивкою фартушок, на голові - світлу хустку. Заміжні жінки в'язали хустки на чіпець

На сорочки одягали лейбик з коричневого сукна, прикрашений на грудях шнурами і саморобними ґудзиками з того ж таки сукна. Чоловічий костюм був строгим: сорочка та штани з білого полотна з вузькими, здебільшого чорного кольору, вишивками. Штани іноді вишивали внизу і по швах. Лейбик прикрашали скромніше. Влітку носили солом'яний капелюх, взимку - кучму, або баранячу шапку.

         До шедеврів декоративного мистецтва належать і писанки. Серед декоративних мотивів їх оформлення дуже архаїчні. Наприклад, примітивне зображення сонця у вигляді радіальних ліній, які виходять з центра круга. Переважають геометричні орнаменти. Виразний рослинний орнамент - рідкість.

Записано зі слів  Білячат Пелагеї Михайлівни 1939 р.н. с. Середнє Мале Новоустрицького району  Польща

         Мій тато  разом з своїм братом  у 1938 році побудували нову хату. Вона була велика на дві половини. В одній жили мої стрик і стрина ( дядько і тітка)зі своїми дітьми, а в  другій тато, мама і нас шестеро дітей. Недовго тато нажився в новій хаті в 1941 році надійшла війна і його забрали на фронт. В 1943 році отримали похоронку ,що він загинув недалеко від Вострік. Брата забрали на фронт в 1943 році ,а 30 квітня 1945 року прийшов документ , що він пропав безвісті. Зі всього села на фронт пішли дев’ять  хлопів , а повернувся лиш один.

В наша хата мала красивий ганок , дошки були гладкі і ми діти повинні були мити їх. В перші кімнаті була плита, яку палили і варили їсти на ній. Від плити в другу кімнату йшла піч. На печі спали, сушили лен і грілися цілу зиму. В кімнаті стояв столик, скриня для шмаття, мисник для начиння, шафа. Тато сам робив меблі, шафу ще й прикрасив різьбою і покрасив жовтою фарбою. По всіх стінах висіли вікони , в нас їх було дванадцять. Вікони були греко-католицькі, на них зображені були Ісус Христос і Матінка Божа  з відкритим серцем. Кожну неділю і в свята всі йшли до церкви. Йшли босі туфлі не взували, берегли. Підходячи до церкви в потічку мили ноги і взувалися. Як приїхали на Одещину то ходили до церкви в с.Катаржино, там була православна церква і ми всі стали православними.

Коло нашої хати був великий сад. Там росли багато сортів груш я пам’ятаю такі розові, великі їх називали «панни». дуже смачні. Яблука сушили на зиму, а сорт «зимівку» на горищі складали в солому і зберігали аж до Паски.

         Ми діти  ціле літо пасли корови та вівці. Гнали їх до лісу і мусіли слідкувати за ними, щоб ніде не пішли, бо якби загубилися  в лісі то буде біда. Ми з сестрами дуже любили співати де б не ходи всюди співали.. Коли пасли корови, як заспівали то було чути аж в селі.  Коли підросли працювали в полі, а взимі пряли і вишивали. Коли приходили хлопці зі скрипками та бубном, кидали кужелі на піч та й ставали до танцю.

Я знала багато пісень, але вже трохи позабувала, що памятам  вам заспівам.

І. Ой війна, війна

Велика війна.

Ждала мати сина,

А його нема.

Не плач мамо,не плач.

Не журися.

Маєш менші діти

З ними веселися.

Не плач мамо,не плач.

Не журися.

Твій син на Україні

В окопах лежить.

Твій син на Україні

В окопах лежить.

Його кров червона

У грудях кипить.

Його кров червона

У грудях кипить.

Просить свого друга

Щоб його добить.

Друже мій друже

Жаль тебе вбивати

За тобою плаче

Батько рідна мати.

ІІ. Зацвіла мушкута

в лівому віконці

У правому віконці

Стоїть дівка сумненька.

Дівчино дівчинонька

Що така сумная.

До шлюбу ся збираю

Свого милого не маю.

До шлюбу приклякнула

І три раза зітхнула.

Не тому присягаю

Кому вірною була.

З шлюбу ся вертає

З миленьким ся зустрічає.

Праву ручку виймає
Свого милого вітає.

Ой мила,моя мила

Яка ти не однослівна

Як я йшов до війська

Ти три рази зомліла.

Ой милий мій миленький

Візьми мене з собою

Будемо двох жити
  Як чоловік з жоною.

Ой мила моя мила

Не треба так робити
 Кому ти присягала

Треба з ним

До смерті жити.