В невеличкому селищі на півдні України жила собі дівчинка Іринка. Була в неї одна особливість, яка відрізняла її від  однолітків: пересувалася вона за допомогою візка, тому що від отриманої травми її ніжки перестали  слухатися. У неї було мало друзів, і цю нестачу спілкування Іринка заповнювала читанням книжок. Найбільше їй подобалися книжки, в яких розповідалося про космічні подорожі, планети та далекі галактики. В теплі літні вечори вона любила дивитися на зоряне небо, як на небосхилі мерехтять далекі зорі.

Одного літнього вечора, вдивляючись в нічне небо, Іринка помітила, що одна з зірок почала миготіти, переливаючись всіма кольорами веселки. Якось дівчинці здавалося, що зірка тільки їй підморгує і у відповідь помахала рукою. Вона назвала зірочку Веселкою. Наступного вечора, як тільки на небі почали з’являтися перші зірки, дівчинка помітила, що її зірочка почала збільшуватися в розмірі і відстань між ними почала зменшуватися.  Іринка завмерла від несподіванки, тому що світло від космічного об’єкта, який завис над її садом, заполонило все навкруги і стало видно, як вдень.

Двері космічного корабля відкрилися, і на землю спустились два пришельці, одяг на них різнобарвно переливався. Коли вони підійшли, а точніше підпливли в повітрі ближче до Іринки, вона побачила, що на неї дивляться три великих ока. Ноги і руки в них були однакової довжини, а тулуб і голова - це була одна округла частина тіла. Один із них сказав : 

Іринка від хвилювання та несподіванки не могла вимовити ні слова, тільки кивала головою на знак згоди. Тоді вони підхопили її на свої довгі руки і понесли дівчинку до свого корабля. Іринка спочатку трішки налякалася, але цікавість взяла верх…

     Через віконце корабля дівчинка побачила багато цікавого: сузір’я, планети, супутники, які були такими прекрасними. І ось вони прибули на планету Веселка. Відчинилися двері, і перед очима Іринки засяяли яскраві, різнокольорові краєвиди, а мешканці планети були такі кумедні, усміхнені та доброзичливі. Вони з цікавістю дивилися на дівчинку, а Іринці захотілося підбігти до них і обійняти та пригорнути до себе. Але щойно вона згадала, що, на жаль, не може цього зробити, заплакала.

     Один з прибульців запитав:

Іринка, схлипуючи, відповіла:

Найстарший прибулець підійшов до дівчинки ближче і сказав:

    І з цими словами прибулець доторкнувся до Іринки своїм чарівним пензликом. І…диво…!!! Дівчинка почала спочатку однією, потім іншою ногою ставати на тверду поверхню. Іринка з радістю почала обіймати всіх, хто був поряд з нею і дякувати за давно забуте відчуття.

    Її нові друзі запросили прогулятися по їхній планеті, Іринку дивували різнокольорові ліси та озера, які переливалися всіма кольорами, а мешканці в них були такими незвичними. Вона не могла повірити, що це все відбувається з нею…

Час швидко сплинув, Іринка згадала, що їй потрібно повертатися додому, тому що батьки будуть турбуватися. Тільки подумавши про свій дім, дівчинка розплющила очі і побачила, що вона знову в своєму садку. Вона підвела очі до неба:  її Веселкова зірочка яскраво світила на небосхилі.

    Іринка помахала їй рукою:

     Іринка ще раз поглянула в небо і розчаровано сказала :

Але потім вона поворухнула однією ніжкою, потім іншою і закричала:

Мати стурбовано запитала:

Іринка випрямила свої ніжки, а потім стрибнула зі свого візка і радісно скрикнула:

 І подивившись на зоряне небо, тихенько сказала:

    А зірочки на небосхилі замиготіли ще яскравіше, мовби відповіли Іринці.

Вірте, друзі, в чудеса, вони трапляються, тільки потрібно вірити усім серцем…